Проміси

Уявіть, що ви співак-суперзірка і ваші фани постійно дошкуляють запитаннями про майбутній сингл.

Щоб вони перестали вам набридати, ви обіцяєте розіслати їм сингл як тільки-но він буде випущений. Ви даєте своїм фанатам листочок, в який вони можуть вписати свій e-mail. На який вони отримають або пісню як тільки-но вона буде готова, або ж, якщо щось піде не так (наприклад, в студії станеться пожежа), то вони отримають сповіщення, що пісні взагалі не буде.

Всім добре: ви, бо вам більше не дошкуляють, а фанати, бо можуть більше не переживати, що пропустять новий сингл.

Це аналогія з реального життя для ситуацій з якими ми часто стикаємось в програмуванні:

1. Є код–“виробник”, котрий робить щось, що займає час. Наприклад, завантажує дані з мережі. Згідно з нашою аналогією це “співак”.
2. Є код–“споживач”, котрий очікує отримати результат від коду-“виробника”, як тільки-но результат буде готовий. Цей результат може знадобитися багатьом функціям. Ці функції – “фанати”
3. Проміс (англ. Promise) – це спеціальний об’єкт в JavaScript, котрий зв’язує “виробника” і “споживача” разом. В контексті нашої аналогії – це “список підписників”. Код-“виробник” виконується стільки часу, скільки потрібно щоб отримати результат, а проміс робить результат доступним для коду-“споживача”, який на нього підсився, як тільки-но код-“виробник” поверне результат.

Аналогія не зовсім точна, оскільки реалізація промісів в JavaScript набагато складніша ніж простий список підписок. В промісів більше можливостей і обмежень. Але для початку варто почати з простішого.

Синтаксис створення проміса:

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  // код, котрий поверне результат (по аналогії код–"виробник", код-"співак")
});

Функція передана в new Promise називається виконавцем. Коли створюється new Promise вона запускається автоматично. Ð’ ній знаходиться код “виробник” котрий зрештою поверне результат. Ð’ контексті нашої аналогії: виконавець – це “співак”.

Аргументи функції виконавця resolve Ñ– reject – це колбеки, які надає сам JavaScript. Наш код має бути тільки всередині функції виконавця.

Після завершення своєї роботи функція виконавець повинна викликати один з цих колбеків:

• resolve(value) – якщо код успішно виконався, з результатом value. (resolve перекладається як вирішити, розв’язати)
• reject(error) – якщо виникла помилка, error – об’єкт помилки. (reject в перекладі відхилити, відмовити)

Отже, функція виконавець запускається автоматично Ñ– намагається виконати роботу. А потім викликає перший аргумент (resolve) якщо спроба була успішною чи другий аргумент (reject) якщо виникла помилка.

new Promise повертає об’єкт promise. Ð’ цього об’єкта Ñ” дві властивості: state Ñ– result:

• state – спочатку має значення "pending" (очікування). А далі значення змінюється або на "fulfilled" якщо функція виконавець викликала аргумент resolve, або на "rejected", якщо функція виконавець викликала reject.
• result – спочатку має значення undefined. А далі значення змінюється або на value якщо функція-виконавець викликала resolve(value), або ж на error, якщо функція виконавець викликала reject(error).

Отже, виконавець зрештою переводить promise в один з наступних станів:

Пізніше ми розглянемо, як “фанати” можуть підписуватись на ці зміни.

Нижче приклад конструктора проміса Ñ– простої функції-виконавця з кодом-“виробником”, що видає результат з затримкою (через setTimeout):

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  // функція-виробник викликається автоматично, при виклику new Promise

  // через 1 секундну повідомляється що задача виконання з результатом "завершено"
  setTimeout(() => resolve("завершено"), 1000);
});

Ми можемо спостерігати за двома моментами запустивши код вище:

1. Функція-виконавець викликається одразу ж при виклику new Promise.

2. Функція-виконавець отримує два аргументи: resolve Ñ– reject – ці функції вбудовані в JavaScript, тому нам непотрібно Ñ—Ñ… створювати. Нам слід всього лиш викликати одну з них по готовності.

   Через одну секунду “обробки” виконавець викличе resolve("done"), щоб передати результат. Ця дія змінить стан об’єкта promise (що був створений конструктором new Promise) з "pending" на "fulfilled":

Це був приклад успішно виконаної задачі, в результаті ми отримали “виконаний (fulfilled)” проміс.

А ось приклад коли функція-виконавець повідомить нам, що задача виконана з помилкою:

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  // через 1 секунду повідомляється що задача виконана з помилкою
  setTimeout(() => reject(new Error("Ооооой!")), 1000);
});

Виклик першого аргумента (reject(...)) переводить стан об’єкта promise в "rejected":

Підіб’ємо проміжні підсумки: функція-виконавець виконує задачу (щось, що як правило потребує часу), потім викликається один з методів resolve чи reject, в залежності від успішності виконання коду. Які своєю чергою змінюють стан об’єкта який був повернутий з конструктора new Promise.

Проміс – в стані resolve чи reject будемо називати “завершеним” (англ. settled), на відміну від початкового стану проміса “в очікуванні” (англ. pending).

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  resolve("завершено");

  reject(new Error("…")); // ігнорується
  setTimeout(() => resolve("…")); // ігнорується
});

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  // задача, що не потребує часу
  resolve(123); // моментально видасть результат: 123
});

Споживачі: then, catch

Об’єкт, створюваний конструтором Promise, служить зв’язною ланкою між функцією виконавцем (код “виробник” чи “співак”) Ñ– функціями-споживачами (“фанатами”), котрі отримають або результат, або помилку. Функції-споживачі можна зареєструвати (підписати на розсилку) за допомогою методів .then та .catch.

then

Найважливіший Ñ– фундаментальний метод – .then.

Синтаксис:

promise.then(
  function(result) { /* обробляє успішне виконання */ },
  function(error) { /* обробляє помилку */ }
);

Перший аргумент метода .then – це функція, що викликається коли проміс успішно виконується, тобто тоді, коли state переходить зі стану "pending" в "resolved". Ця функція аргументом отримує результат проміса.

Другим аргументом метод .then приймає функцію, що викликається коли проміс переходить в стан "rejected". Ця функція аргументом отримує помилку.

Для прикладу, наступним чином виглядає реакція на успішно виконаний проміс:

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  setTimeout(() => resolve("завершено!"), 1000);
});

// після запуску resolve запуститься перший аргумент в .then
promise.then(
  result => alert(result), // виведе "завершено!" через 1 секунду
  error => alert(error) // не запуститься ніколи
);

Тут запустилась перша функція.

А в випадку помилки в промісі – виконається друга:

let promise = new Promise(function(resolve, reject) {
  setTimeout(() => reject(new Error("Ооооой!")), 1000);
});

// метод reject запустить другу функцію передану в .then
promise.then(
  result => alert(result), // не запуститься ніколи
  error => alert(error) // виведе "Error: Ооооой!" через 1 секунду
);

Якщо ми зацікавлені тільки в успішному виконанні задачі, тоді в .then можна передати тільки одну функцію:

let promise = new Promise(resolve => {
  setTimeout(() => resolve("завершено!"), 1000);
});

promise.then(alert); // виведе "завершено!" через 1 секунду

catch

Якби ми хотіли обробити лише помилку, тоді ми можемо використати null як перший аргумент .then(null, errorHandlingFunction). Або можемо скористатись методом .catch(errorHandlingFunction), котрий зробить те ж саме:

let promise = new Promise((resolve, reject) => {
  setTimeout(() => reject(new Error("Ооооой!")), 1000);
});

// .catch(f) те саме що й promise.then(null, f)
promise.catch(alert); // виведе "Error: Ооооой!" через 1 секунду

Виклик .catch(f) – це скорочений варіант .then(null, f).

Cleanup: finally

По аналогії з блоком finally зі звичайного try {...} catch {...}, у промісів також Ñ” свій метод finally

Виклик .finally(f) подібний до .then(f, f), в тому сенсі, що f виконається в будь-якому випадку, коли проміс перейде в стан "виконано (settled)". Як у випадку якщо стан проміса стане resolved, так Ñ– у випадку якщо rejected.

finally добре підходить для чистки, наприклад зупинки індикатора завантаження, тому, що його потрібно зупинити незалежно від результату.

Наприклад зупинка завантаження індикаторів, закриття непотрібних підключень тощо.

Подумайте про це як про завершення вечірки. Незалежно від того, була вечірка хорошою чи поганою, скільки друзів на ній було, ми все одно повинні прибрати по її завершенні.

Код може виглядати так:

new Promise((resolve, reject) => {
  /* зробити щось, що займе час і потім викликати resolve/reject */
})
  // виконається коли проміс завершиться (стане "settled"), незалежно від того, успішно чи ні
  .finally(() => зупинити індикатор завантаження)
  // отож індикатор завантаження завжди зупинятиметься перед тим як ми будемо обробляти результат/помилку
  .then(result => вивести результат, err => вивести помилку)

Проте finally(f) точно не Ñ” псевдонімом then(f,f).

Є декілька важливих відмінностей:

1. Обробник finally не приймає аргументів. Ð’ finally ми не знаємо як був завершений проміс, успішно чи ні. І це нормально, тому що зазвичай наше завдання полягає в тому щоб виконати “загальні” процедури по завершенню.

   Подивіться на наведений вище приклад: як бачите, обробник finally не має аргументів, а результат промісу обробляється наступним обробником.

2. Обробник finally пропускає результат чи помилку до наступних обробників.

   Наприклад, тут результат проходить через finally до then:

   new Promise((resolve, reject) => {
     setTimeout(() => resolve("результат"), 2000)
   })
     .finally(() => alert("Проміс завершений")) // запускається першим
     .then(result => alert(result)); // <-- .then показує "резульат"

   Як бачите, “результат”, який повертає перший проміс, передається через finally наступному then.

   Це дуже зручно, оскільки finally не призначений для обробки результату промісу. Як було сказано, це метод для загального очищення, незалежно від результату.

   А ось приклад помилки, щоб ми могли побачити, як вона передається через finally до catch:

   new Promise((resolve, reject) => {
     throw new Error("помилка");
   })
     .finally(() => alert("Проміс завершений")) // запускається першим
     .catch(err => alert(err));  // <-- .catch обробляє об’єкт помилки

3. Функція-обробник f з .finally(f) також не повинна нічого повертати. А навіть якщо вона щось Ñ– повертає, це значення всодно буде проігнороване.

   Єдиним винятком із цього правила Ñ” випадки, коли функція-обробник finally видає помилку. Ð’ такій ситуації помилка переходить до наступної функції-обробника замість будь-якого попереднього результату проміса.

У підсумку:

• Функція обробник f з .finally(f) не отримує результат попередньої функції обробника (у нього немає аргументів). Замість цього цей результат передається наступному відповідному обробнику.
• Якщо функція обробник f в .finally(f) щось повертає, це значення буде проігнороване.
• Якщо виникає помилка в finally, виконання переходить до найближчого обробника помилок.

Ці особливості Ñ” корисними й забезпечують правильну роботу, якщо ми використовуємо finally так, як це передбачено: для загальних процедур очищення.

// при створенні проміс одразу ж перейде в стан успішно завершений (`"resolved"`)
let promise = new Promise(resolve => resolve("завершено!"));

promise.then(alert); // виведе "завершено!"

Приклад: loadScript

Тепер, розгляньмо декілька прикладів з тим як проміси можуть облегшити нам написання асинхронного коду.

Ð’ нас Ñ” функція loadScript для завантаження скрипту з попереднього розділу.

Згадаймо як виглядає варіант з колбеком:

function loadScript(src, callback) {
  let script = document.createElement('script');
  script.src = src;

  script.onload = () => callback(null, script);
  script.onerror = () => callback(new Error(`Помилка завантаження скрипта ${src}`));

  document.head.append(script);
}

Тепер перепишемо її використавши проміс.

Новій функції loadScript більше не потрібен колбек. Замість цього вона буде створювати й повертати об’єкт проміса, котрий перейде в стан “успішно завершений”, коли завантаження завершиться. Зовнішній код також може додавати обробників (“підписників”) використовуючи .then:

function loadScript(src) {
  return new Promise(function(resolve, reject) {
    let script = document.createElement('script');
    script.src = src;

    script.onload = () => resolve(script);
    script.onerror = () => reject(new Error(`Помилка завантаження скрипта ${src}`));

    document.head.append(script);
  });
}

Застосування:

let promise = loadScript("https://cdnjs.cloudflare.com/ajax/libs/lodash.js/4.17.11/lodash.js");

promise.then(
  script => alert(`${script.src} завантажений!`),
  error => alert(`Помилка: ${error.message}`)
);

promise.then(script => alert('Ще один обробник...'));

Одразу ж помітно декілька переваг над використання підходу з використанням колбеків:

Таким чином проміси покращують порядок коду і дають нам гнучкість. Але це далеко не все. Ми дізнаємось ще багато корисного в наступних розділах.